23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. До цієї події і прив'язано Указ Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004^[1], написано відповідну картину на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом у музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність. Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 — після триразового голосування і погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, — синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України»^[5] фактично надала синьо-жовтому біколору статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора (хоча і далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР). В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3»^[6].

Свято встановлено в Україні «…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» згідно з Указом Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року № 987/2004.