Назва свята походить від святої Меланії, день якої припадає на 13 січня (31. 12. — за ст. стилем). Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош). Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах - особливо прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця.

Зазвичай маланкування розпочинається з появою першої зорі. 
Маланка зі свитою не оминає жодної хати. Біля кожної співає щедрівку, вітає господарів з Новим роком та бажає їм усіляких гараздів. 

Головними персонажами класичної Маланки є Дід і Баба, Молодий та Молода, вінчальні Батько й Матка, Ведмідь, Смерть, Дідько (Чорт), Коваль, Гуцул, Циган і Циганка, Турок, Пан та Пані, Жид і Солдат (москаль). Найбільше веселять народ Чорти: кидають перехожих у сніг, лякають дітей, жартують з дівчат. У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.
Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.

Маланка колядує до ранку. Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому), маланкувальники ходять посівати: зайшовши до хати, сиплють зерном і приказують: 
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!

Господарі завжди раді таким гостям, бо вважається, що коли на Новий рік першим до хати увійде хлопець, та ще й засіє, то в домі увесь рік буде панувати добробут, щастя й радість.

Вважалося, що на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять. Господарі лякали дерева в цей день, що погано родили останнім часом.

А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається. Ось які пояснення стосовно вшановування печі в новорічну ніч, записані в різних регіонах України, приводить професор С.І.Килимник: "Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена, "щоб не кляла, що не вимащена". Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть, бо тяжко їй танцювати"..."Нехай спочине"... "Василь з Маланкою приходить танцювати на печі - аби їм не перешкоджати"... На піч кладуть овес - "на коровай, так як у нас на весілля, і їй дається вівса, як ся віддає". "Аби мала чим коня годувати, бо вона їде в місто, на герць".