Історія Дня Соборності

Об'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки було проголошено 22 січня 1919 і скріплене "Актом Злуки". Цій події передували переговори представників республік і укладання попереднього договору про наміри до об'єднання. У листопаді 1918 року делегація з ЗУНР прибула до Києва к гетьману Скоропадському в надії отримати допомогу в боротьбі з поляками. Однак на той час місто було вже оточене військами Директорії УНР, тому представники Західно-Української Народної Республіки попрямували до Фастова на зустріч з членами Директорії. 1 грудня 1918 року Л. Цегельський і Д. Левицький (від ЗУНР) і В. Винниченко, С. Петлюра, А. Андрієвським, Ф. Швець та А. Макаренко (від УНР) на залізничній станції Фастова підписали попередній договір про намір об'єднання двох держав.
 

А 22 січня1919 року на Софійській площі Києва відбулося урочисте віче, на якому був проголошений "Акт злуки" УНР і ЗУНР. Представник ЗУНР Лонгин Цегельський передав грамоту Національної ради ЗУНР "Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною" голові Директорії УНР Володимиру Винниченку. У відповідності з даним документом ЗУНР отримала право повної автономії і назву Західної області Української Народної Республіки. Відбулося об'єднання військових сил двох держав, громадяни яких отримали гарантії демократичних прав і свобод. Однак, після приходу до влади більшовиків керівники ЗУНР і УНР продовжували відстоювати в першу чергу свої регіональні інтереси. Як результат, в квітні 1920 року главою Директорії УНР Симоном Петлюрою був підписаний "Варшавський договір", за яким ряд західних територій України відійшли до Польщі. Незважаючи на це, "Акт злуки" став символом народної єдності, проявом волі до етнічного і територіального об'єднання, кроком, який вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.