Минають роки, відлітають у вічність. Вже понад 70 років пройшло з того моменту, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир - довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною -  людським життям. Усе далі віддаляються від нас грізні і важкі роки запеклої боротьби  проти фашистських загарбників, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя.

22 вересня, у День партизанської слави з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками.

Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку війни. Свідомий збройний опір окупантам чинили українці, які об’єднувались в партизанські загони і з’єднання, групи опору і  підпільні організації.

Як свідчать архівні документи, уже в кінці 1941 року на окупованій німцями території України активно діяли 883 загони — близько вісімдесяти тисяч партизанів. З відкриттям партизанського фронту у людей міцніла віра в нашу Перемогу. Вона надихала їх на боротьбу з окупантами, не дозволяла зламатися під жорстоким терором фашистів.

Немеркнучою славою вкриті імена  легендарних партизанських полководців і командирів: Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Микола Попудренко, Іван Боровик, Семен Руднєв  та багато інших партизанських ватажків. Всіх їх перелічити неможливо, адже тоді в Україні діяло 46 партизанських з’єднань, понад 2000 партизанських загонів. За час визволення України від окупації у складі Українських партизанських формувань та в розвідувально-диверсійних групах нараховувалось 518 тисяч бійців.

Це свято є найдорожчим для всіх добровільних учасників підпільно-партизанського руху в Україні в роки війни, воно яскраво відбиває і навіки утверджує непохитну волю, відважність кожного, хто в тилу ворога самовіддано захищав Батьківщину від німецько-фашистських загарбників.

Згадуючи таких людей і їхні доблесні справи, маємо завжди пам’ятати, що партизанський рух, як і все пов’язане з війною – це вічно жива історична пам’ять, яка повинна вчити повазі до минулого та виховувати почуття патріотизму не гучними гаслами, а ділом.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,

Що в селах, містах синів вже нема.

Лиш вогники - квіти їм люди кладуть,

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх за собою забрала війна,

Що їхні серця уже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.

 За мене, за тебе, за всю Батьківщину,

 Хто фронтом звитяги йшов і загинув,

 Боровся з фашизмом, тоді партизанив

 І ворога нищив героєм незнаним.

 Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

 І гідно живи їх життям недожитим!

Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. Ми, молоде покоління, ніколи не забудемо героїв партизанського руху, їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя та завжди пам’ятатимемо про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю в минулому та сьогоденні. Слава Україні!